 |
|
Вхід для зареєстрованих користувачів *
| |
|
* Для того, щоб зареєструватися, натисніть тут. Після реєстрації Ви отримаєте повний доступ до всіх розділів порталу.
|
7 гостей і 0 користувачів.
Ви Анонімний користувач. Для того, щоб зареєструватися, натисніть тут.
|
|
Сьогодні нових статей ще не було.
|
| |
Легеневі ускладнення ВІЛ-інфекції
Розміщено 25/11/2005 від admin
| |
eServices написав "Метою цієї статті є розглянути та узагальнити легеневі ускладнення ВІЛ-інфекції. Легені є одним з основних органів-мішеней при інфікуванні вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ).
Джерела інформації. Виконано огляд повідомлень про легеневі ускладнення ВІЛ-інфекції у медичній літературі США від 1989 року донині.
Синтез даних. Найважливішими легеневими ускладненнями ВІЛ-захворювання є інфекції та злоякісні пухлини. Збудники інфекційних ускладнень бувають найрізноманітніші, до них належать бактерії, особливо мікобактерії, грибки, віруси та паразити. До злоякісних пухлин легень, які асоціюються з ВІЛ-інфекцією, належать саркома Капоші, негоджкінська лімфома та, ймовірно, бронхогенна карцинома. У ВІЛ-інфікованих осіб також повідомляють про підвищену частоту інтерстиціальної пневмонії, обструктивних захворювань легень та легеневої гіпертензії.
Висновки. При лікуванні пацієнтів з ВІЛ-інфекцією важливо знати, які легеневі ускладнення можуть виникнути, а ще важливіше — бути готовим до незвичайних (атипових) випадків.
Вступ
Легені є одним з основних органів-мішеней при інфікуванні вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Їх ураження також є однією з провідних причин захворюваності та смертності при ВІЛ-захворюванні. Інфекції та злоякісні пухлини є найважливішими легеневими захворюваннями, які асоціюються з ВІЛ. При ВІЛ-інфекції також повідомляють про підвищену частоту інтерстиціальних пневмонітів, обструктивних захворювань легень та легеневої гіпертензії.
Збудники інфекційних ускладнень бувають найрізноманітніші. До них належать бактерії, зокрема мікобактерії, грибки, віруси та паразити1,2. У таблиці 1 наведено список найважливіших мікроорганізмів, які є причиною цих інфекційних ускладнень. До злоякісних пухлин легень, які асоціюються з ВІЛ, належать саркома Капоші, негоджкінська лімфома та, ймовірно, бронхогенна карцинома. Інтерстиціальні пневмоніти, асоційовані з ВІЛ, бувають двох типів — лімфоцитарні та неспецифічні3.
Дуже важливим тестом для моніторингу прогресування ВІЛ-інфекції є визначення кількості Т-лімфоцитів CD4+. У більшості ВІЛ-інфікованих осіб визначають початковий пік вірусного навантаження (число вірусних одиниць ВІЛ, які інфікують макроорганізм), після чого настає повільне поступове його підвищення. Таке поступове зростання вірусного навантаження супроводжується поступовим зниженням кількості Т-лімфоцитів CD4+. Зниження кількості Т-лімфоцитів CD4+ є надійним індикатором стану імунітету.
Як тільки кількість Т-лімфоцитів CD4+ знижується, звичайні легеневі захворювання починають набувати атипових клінічних проявів, а пацієнти стають більш чутливими до опортуністичних інфекцій та злоякісних пухлин4. У ВІЛ-інфікованих осіб бактеріальна пневмонія, туберкульоз та негоджкінська лімфома можуть виникати при будь-якій кількості Т-лімфоцитів CD4+. Проте якщо кількість Т-лімфоцитів CD4+ знижується нижче 200 клітин/мікролітр, то бактеріальні пневмонії найчастіше супроводжуються бактеріємією, а туберкульоз частіше проявляється у позалегеневій або дисемінованій формах. Деякі з найчастіших легеневих захворювань, які виникають при низькому рівні Т-лімфоцитів CD4+, наведено в таблиці 2.
Нині для лікування ВІЛ-інфекції застосовують антиретровірусну терапію. Одним з найбільших позитивних ефектів такого лікування є підняття рівня Т-лімфоцитів CD4+. Таке лікування приводить до зниження частоти захворювань, асоційованих із низьким рівнем Т-лімфоцитів CD4+, а в майбутньому може відпасти необхідність вторинної профілактики окремих із цих хвороб.
Інфекційні ускладнення ВІЛ
Бактерії
Найчастішою причиною позагоспітальних бактеріальних пневмоній у ВІЛ-інфікованих осіб є Streptococcus pneumoniae та види Haemophilus7. Клінічні прояви таких пневмоній такі ж, як і за відсутності ВІЛ-інфекції. При рентгенологічному обстеженні найчастіше виявляють дольове або сегментарне ущільнення з тенденцією до ураження кількох долей. Пневмонія, причиною якої є H. influenzae, при радіологічному дослідженні може також проявлятися як змішані інтерстиціальні або інтерстиціально-альвеолярні інфільтрати.
Діагноз бактеріальної пневмонії встановлюють на підставі забарвлення харкотиння за Грамом та його посіву, гемокультури або культурального дослідження плевральної рідини. Антибіотик слід призначити згідно з результатами посіву. За необхідності емпіричного лікування антибіотик повинен бути активний і проти Strep. pneumoniae, і проти видів Haemophilus. Якщо кількість Т-лімфоцитів CD4+ менша 100 клітин/мікролітр, то антибіотик повинен бути активний також і проти Pseudomonas aeruginosa. Для профілактики пневмококової пневмонії найліпше використати пневмококову вакцину якомога скоріше, тобто коли кількість Т-лімфоцитів CD4+ становить 200 клітин/мікролітр або більше. Наявність двох або більше пневмоній протягом одного року у ВІЛ-інфікованої особи слід розцінювати як захворювання, що визначає синдром набутого імунодефіциту (СНІД).
Pseudomonas aeruginosa стала частішою причиною позагоспітальної пневмонії у ВІЛ-інфікованих осіб. Як уже було сказано, переважно це трапляється при зниженні кількості Т-лімфоцитів CD4+ до менш ніж 100 клітин/мікролітр. При радіологічному дослідженні грудної клітки типовими ознаками є вогнищеве ущільнення з тенденцією до утворення порожнини8.
Рідше причиною пневмоній є Rhodococcus (Corynebacterium) equi та Nocardia asteroides9,10. Як звичайно, вони трапляються при зниженні кількості Т-лімфоцитів CD4+ до менш ніж 200 клітин/мікролітр. Радіологічні прояви схожі — вогнищеве ущільнення з утворенням порожнини, частіше у верхніх легеневих полях, як і при туберкульозі.
Мікобактерії
Mycobacterium tuberculosis
В усьому світі туберкульоз є основною опортуністичною інфекцією у ВІЛ-інфікованих осіб. Для них ця інфекція є найбільшою глобальною загрозою. Туберкулін-позитивні ВІЛ-інфіковані особи мають практично 100-відсотковий ризик виникнення туберкульозу, коли знижується їх імунокомпетентність. Нині додатковими лікувальними проблемами є резистентний до препаратів туберкульоз.
При ранній ВІЛ-інфекції туберкульоз проявляється так само, як і за відсутності ВІЛ-інфекції, тобто як вторинний або реактиваційний туберкульоз. Коли кількість Т-лімфоцитів CD4+ знижується, то прояви туберкульозу змінюються, і він нагадує більше первинний туберкульоз. Туберкулінова шкірна проба стає негативною. При радіологічному дослідженні у процес залучені більше середні та нижні легеневі поля, рідко трапляються каверни. Частіше виявляють аденопатію та позалегеневий туберкульоз. Оглядова рентгенографія у пацієнтів з туберкульозом на пізніх стадіях ВІЛ-захворювання може засвідчити аденопатію середостіння, дифузні інфільтрати, міліарне ураження, а іноді вона може бути і цілком нормальною. Діагноз туберкульозу у ВІЛ-інфікованих осіб ґрунтується на позитивній культурі або позитивній полімеразно-ланцюговій реакції на мікобактерію туберкульозу. Позитивного мазка харкотиння на кислотостійкі бацили недостатньо, оскільки такий результат може бути і при атипових мікобактеріях. Позитивну культуру на M. tuberculosis треба перевірити на чутливість до медикаментів для виключення резистентності.
Лікування туберкульозу слід розпочати з комбінації щонайменше чотирьох препаратів — ізоніазиду 300 мг/день, рифампіцину 600 мг/день, піразинаміду від 15–30 мг/кг і максимально до 2 г/день, а також етамбутолу 15–25 мг/кг/день11. Якщо підозрюють інфікування атиповою мікобактерією, то до схеми слід додати кларитроміцин або азитроміцин. Тривалість лікування повинна бути принаймні 6 місяців. Кількість препаратів у схемі можна зменшити на підставі визначення чутливості культури, але в комбінації їх має бути не менш як два. Запобігання туберкульозу та його профілактику у ВІЛ-інфікованих осіб можна ефективно виконати за допомогою ізоніазиду. Однак у ВІЛ-інфікованих осіб туберкулінова проба вважається позитивною при папулі 5 мм через 48—72 год., а не 10—15 мм, як звичайно. Усі ВІЛ-інфіковані особи з позитивною туберкуліновою шкірною пробою або анамнезом позитивної шкірної проби, які не отримували первинної профілактики, повинні отримати дев’ятимісячний курс ізоніазиду у дозі 300 мг/день. Альтернативною схемою є комбінація ізоніазиду та піразинаміду протягом 2 місяців.
Комплекс Mycobacterium avium
Комплекс Mycobacterium avium (КМА) включає в себе кілька споріднених видів мікобактерій, зокрема M. avium та M. intercellulare. Як звичайно, інфекція виникає, коли число Т-лімфоцитів CD4+ стає нижчим 50 клітин/мікролітр, і вона маніфестується виснажливим захворюванням з гарячкою. Іноді трапляється ураження легень, але воно є нетиповим. Культуру мікроорганізмів найліпше отримати з крові, кісткового мозку, печінки або лімфатичних вузлів. У типових випадках рентгенографія грудної клітки нормальна, навіть коли мікрорганізми висіюють з харкотиння.
Діагноз КМА-інфекції встановлюють на підставі позитивного результату посіву з будь-якого в нормі стерильного місця в організмі. Висіювання мікроорганізмів з легень не є показником легеневої чи дисемінованої форми захворювання, оскільки відомо, що КМА колонізує трахеобронхіальне дерево. Лікування складається з етамбутолу в комбінації з кларитроміцином або азитроміцином12. Також можна додати рифабутин. До застосування антиретровірусних препаратів при лікуванні ВІЛ-інфекції лікування КМА-інфекції було пожиттєвим.
M. kansasii та інші мікобактерії
Mycobacterium kansasii є атиповою мікобактерією, яка є причиною легеневих захворювань і ендемічна для США. Найчастіше рентгенографія грудної клітки засвідчує альвеолярні або інтерстиціальні інфільтрати або каверни. Мікроорганізм може колонізувати дихальні шляхи, тому для діагностики захворювання необхідні повторні позитивні результати посівів або біопсій легень. Лікування складається з ізоніазиду, рифампіцину та етамбутолу протягом щонайменше 18 місяців. У ВІЛ-інфікованих осіб висівають також деякі інші мікобактерії, проте інфекції комплексу Mycobacterium avium переважають з невідомої причини.
Грибкові інфекції
Грибкові інфекції є однієб з основних причин захворюваності та смертності при ВІЛ-інфекції. Pneumocystis carynii є найчастішим збудником опортуністичної інфекції у США, яка визначає синдром СНІДу. Cryptococcus neoformans є найчастішою причиною менінгіту у ВІЛ-інфікованих осіб, він також викликає пневмонію.
Pneumocystis carynii
Pneumocystis carynii є грибком, а не найпростішим, як вважали раніше. Він є причиною пневмонії, яка призводить до дихальної недостатності та смерті. Продромальний період може тривати до одного місяця, при цьому виявляють субфебрильну гарячку, непродуктивний кашель та задишку при фізичному навантаженні. Класичними рентгенологічними ознаками є двобічні симетричні сітчасті або зернисті затемнення, які починаються біля коренів легень та поширюються назовні. Можна виявити поодиноке або множинне пневматоцелє, захворювання може іноді маніфестуватися як пневмоторакс.
Як звичайно, діагноз пневмонії, викликаної Pneumocystis carynii, встановлюють при виявленні мікроорганізму в харкотинні, отриманому індукованим способом, або в промивній рідині бронхоальвеолярного лаважу. Лікування складається з тритижневого курсу триметоприм/сульфаметоксазолу (1/5) у дозі 15 мг/кг з розрахунку на триметоприм. При захворюванні середнього або важкого ступеня вираженості треба також додати кортикостероїди13 — як звичайно, преднізолон у дозі 80 мг/день або інший кортикостероїд в еквівалентній дозі. Рецидив пневмонії, викликаної Pneumocystis carynii, трапляється дуже часто, тому триметоприм/сульфаметоксазол є препаратом вибору для первинної та вторинної профілактики14.
Cryptococcus neoformans
Cryptococcus neoformans звичайно висівають з екскрементів птахів. Він поширений у всьому світі і є єдиним інкапсульованим грибком, який інфікує людей. Вхідними воротами інфекції є легені, але немає чіткого зв’язку між тривалістю й інтенсивністю контакту та захворюванням. Найчастіше грибок викликає менінгіт. Легеневий криптококоз часто безсимптомний. Більшість випадків виявляють при рутинній рентгенографії. Ізольований легеневий криптококоз трапляється рідко.
Найчастішим рентгенографічним проявом легеневого криптококозу є дифузні двобічні інтерстиціальні інфільтрати. Рідше виявляють однобічні інтерстиціальні інфільтрати, вогнищеве ущільнення, вузликові ущільнення, каверни, плевральний випіт та прикореневу аденопатію. Як звичайно, діагноз підтверджують шляхом посіву харкотиння або промивної рідини при бронхоальвеолярному лаважі. Корисним може бути також тест на криптококовий антиген, який можна виконати зі спинномозковою, бронхоальвеолярною або плевральною рідиною, а також сечею. Легку криптококову пневмонію можна лікувати лише флуконазолом. Проте важчі пневмоніти необхідно лікувати, подібно до менінгіту, за допомогою амфотерицину В та 5-фторцитозину. Коли стан пацієнта поліпшиться, ці препарати можна замінити на флуконазол протягом щонайменше 10–12 тижнів. Потім пацієнт повинен пожиттєво приймати флуконазол або амфотерицин В тричі на тиждень.
Histoplasma capsulatum
Histoplasma capsulatum є диморфним грибком, який живе у ґрунті. Він поширений у всьому світі, але найбільша його концентрація є в долинах річок Міссісіпі, Огайо та Сент-Лоренс. У ВІЛ-інфікованих осіб при вдиханні грибка виникає дисемінована виснажлива хвороба з гарячкою. Найчастіше рентгенологічно виявляють дифузні нерівномірні легеневі інфільтрати, однак оглядова рентгенографія легень може бути нормальною у більш як половини випадків. Як звичайно, захворювання діагностують за результатами гемокультури, проте мікроорганізм можна також виявити і в секретах дихальних шляхів. Лікування починають з амфотерицину В, після чого при клінічному поліпшенні переходять на ітраконазол.
Види Aspergillus
У ВІЛ-інфікованих осіб можна виявити спектр аспергільозних захворювань легень: колонізацію дихальних шляхів або існуючу вже до того порожнину, трахеобронхіт, обструктивний бронхіальний аспергільоз та інвазивний аспергільоз15. Рідше трапляються алергічний бронхолегеневий аспергільоз, аспергільозна емпієма або легенева аспергільома. Лікування складається з амфотерицину В або ітраконазолу, залежно від важкості хвороби, але інвазивний аспергільоз має поганий прогноз навіть при лікуванні.
Penіcillium marneffei
Penicillium marneffei є диморфним грибком, який живе у ґрунті, є ендемічним для Південно-Східної Азії й особливо північного Таїланду. Інфекція виникає при вдиханні грибка, що призводить до дисемінованого захворювання з ураженням легень. Найчастіше проявляється гарячкою, кашлем, схудненням, анемією та генералізованим висипанням папул з центральним пупкоподібним заглибленням16.
Пеніциліоз можна діагностувати шляхом висівання мікроорганізму з крові, шкірних уражень, кісткового мозку чи секретів дихальних шляхів. Лікування складається з амфотерицину В, який при клінічному поліпшенні замінюють на ітраконазол17. Часто трапляються рецидиви, тому ітраконазол треба призначити для вторинної профілактики18.
Coccidioides immitis
Coccidioides immitis є диморфним грибком, який живе у ґрунті і є ендемічним для південно-східних районів США, північної Мексики та центральної Аргентини. Інфекцією заражаються через дихальні шляхи, що викликає дисеміноване захворювання з ураженням мозкових оболонок, легень, а часто і смерть. Лікування починають з амфотерицину В, який замінюють пізніше на флуконазол19.
Blastomyces dermatitidis
Blastomyces dermatitidis є диморфним грибком, ендемічність якого збігається з Histoplasma capsulatum у центральних регіонах США. Інфекція може проявлятися респіраторним захворюванням або дисемінованим ураженням із залученням багатьох органів, включаючи легені. Для лікування спочатку призначають амфотерицин В, а потім ітраконазол20.
Віруси
З усіх відомих вірусів, які уражують легені у ВІЛ-інфікованих осіб, найважливішим вважають цитомегаловірус. Цитомегаловірусна інфекція найчастіше проявляється як ретиніт та захворювання шлунково-кишкового каналу, але іноді трапляється ізольоване ураження легень. Рентгенологічні ознаки включають сітчасті, у вигляді матового скла, альвеолярні або вузликові затемнення. Іноді може з’являтися плевральний випіт. Єдиним способом для встановлення остаточного діагнозу цитомегаловірусної пневмонії є виявлення дифузних цитопатологічних змін у легенях. Для лікування інфекції можна використати дигідропропілгуанозин, тринатрієвий фосфоноформат або цидофовір21. Симптоматична пневмонія, викликана іншими вірусами, ніж цитомегаловірус, трапляється рідко.
Паразити
Toxoplasma gondii є найчастішою причиною паразитарних інфекцій у ВІЛ-інфікованих осіб. Цей внутрішньоклітинний найпростіший спричинює зооноз багатьох тварин, але коти є його кінцевими господарями. Ураження легень може виникати разом з ураженням нервової системи, при дисемінованому процесі, рідше ізольовано. Радіологічними ознаками, як звичайно, є двобічні сітчасто-вузликові або нерівномірні інфільтрати, іноді з плевральним випотом22. Лікування складається з піриметатаміну, сульфадіазину та фолієвої кислоти. Добрим альтернативним препаратом є триметоприм/сульфаметоксазол, який також можна застосувати для первинної профілактики.
Легеневий криптоспоридіоз та легеневий мікроспоридіоз23, найімовірніше, виникають при аспірації цих мікроорганізмів у пацієнтів, які вже мають шлунково-кишкову інвазію. Гіперінфікування Strongyloides stercoralis, яка проявляється гарячкою з супутніми шлунково-кишковими та респіраторними симптомами, не є важливим ускладненням ВІЛ-інфекції.
Неінфекційні ускладнення ВІЛ-інфекції
Злоякісні пухлини
Саркома Капоші
Саркома Капоші є найчастішою злоякісною пухлиною, яка асоціюється з ВІЛ. Ураження легень при цьому виявляють клінічно у 33% пацієнтів, на автопсії — у 50–75%24. Характерними радіологічними проявами є двобічні лінійні або вузликові ущільнення біля коренів легень. Також можна виявити плевральний випіт та аденопатію середостіння. Як звичайно, саркому Капоші діагностують при виявленні патогномонічних ендобронхіальних червоних або фіолетових, плоских або дещо піднятих утворів. Лікування середньої важкості або важкого захворювання складається з ліпосомального доксорубіцину абу даунорубіцину. Нещодавно засвідчено, що антиретровірусна терапія ВІЛ-інфекції призвела до суттєвого поліпшення в окремих випадках саркоми Капоші.
Негоджкінська лімфома
Негоджкінська лімфома у ВІЛ-інфікованих осіб має В-клітинне походження, помірний або високий ступінь злоякісності, складається з великих або малих нерозщеплених клітин. Найчастіше проявляється дисемінованим захворюванням, однак іноді трапляється ізольоване ураження легень. Характерними радіографічними ознаками є наявність одного або численних, чітко окреслених легеневих вузликів, переважно більше 1 см у діаметрі. Часто виявляють прикореневу або середостінну аденопатію, а також плевральний випіт. Діагноз негоджкінської лімфоми встановлюють при виявленні злоякісних лімфоцитів у цитологічному або біопсійному матеріалі. Як звичайно, лікують за допомогою циклофосфаміду, доксорубіцину, вінкристину та преднізолону, разом з гранулоцит-макрофаг-колонієстимулюючим фактором25. Прогноз поганий, середнє виживання — 4—8 місяців.
Бронхогенна карцинома
Дані вказують про підвищену частоту бронхогенної карциноми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів26. Повідомляють, що пухлина з’являється у молодому віці та має агресивний перебіг. Найчастішим клітинним типом є аденокарцинома.
Інтерстиціальні пневмоніти
Лімфоцитарний інтерстиціальний пневмоніт трапляється частіше у ВІЛ-інфікованих дітей у віці до 13 років, ніж у дорослих. Його радіологічними ознаками є двобічні сітчасто-вузликові інфільтрати переважно в нижніх легеневих полях. Захворювання може спонтанно минути або ж прогресувати до дихальної недостатності. Остаточне лікування нез’ясоване, але переважно призначають стероїди.
Неспецифічний інтерстиціальний пневмоніт радіологічно дуже важко відрізнити від пневмонії, викликаної Pneumocystits carinii. Однак захворювання переважно стабілізується без лікування. При цій патології необхідне лише спостереження та виключення інших захворювань.
Є дані про підвищену частоту обструктивних захворювань легень при ВІЛ-інфекції, але їх етіологію та зв’язок із ВІЛ не з’ясовано27. Також повідомляють про первинну легеневу гіпертензію у ВІЛ-інфікованих осіб. Вона виникає в молодому віці, але її зв’язок із ВІЛ також незрозумілий28.
Висновок
Наприкінці огляду легеневих проявів при ВІЛ-інфекції слід відзначити, що треба знати, які захворювання можуть виникнути, і, що навіть важливіше, бути підготовленим до незвичайних (атипових) випадків.
Література
1. Murray JF, Mills J: Pulmonary infectious complications of human immunodeficiency virus infection. Part I. Am Rev Respir Dis 141:1356-1372, 1990.
2. Murray JF, Mills J: Pulmonary infectious complications of human immunodeficiency virus infection. Part II. Am Rev Resp Dis 141:1582-1598, 1990.
3. White DA, Mathay RA: Noninfectious pulmonary complications of infection with the human immunodeficiency virus. Am Rev Resp Dis 140:1763-1787, 1989.
4. Hanson DL, Chu SY, Farizo KM, et al: Distribution of CD4+ T lymphocytes at diagnosis of acquired immunodeficiency syndome-defining and other human immunodeficiency virus-related illnesses. The Adult and Adolescent Spectrum of HIV Disease Project Group. Arch Intern Med 155:1537-1543, 1995.
5. Kaplan JE, Hanson D, Dworkin MS, et al: Epidemiology of human immunodeficiency virus-associated opportunistic infections in the United States in the era of highly active antiretroviral therapy. Clin Infect Dis 30:S5-S14, 2000.
6. Wolf AJ, O'Donnell AD: Pulmonary manifestations of HIV infection in the era of highly active antiretroviral therapy. Chest 120:1888-1893, 2001.
7. Burack JH, Hahn JA, Saint-Maurice D, et al: Microbiology of community-acquired bacterial pneumonia in persons with and at risk for human immunodeficiency virus type 1 infection. Implications for rational empiric antibiotic therapy. Arch Intern Med 154:2589-2956, 1994.
8. Baron AD, Hollander H: Pseudomonas aeruginosa broncho-pulmonary infection in late human immunodeficiency virus disease. Am Rev Respir Dis 148:992-996, 1993.
9. Donisi A, Suardi MG, Casari S, et al: Rhodococcus equi infection in HIV-infected patients. Aids 10:359-362, 1996.
10. Uttamchandani RB, Daikos GL, Reyes RR, et al: Nocadiosis in 30 patients with advanced immunodeficiency virus infection: Clinical features and outcome. Clin Infect Dis 18:348-353, 1994.
11. Centers for Disease Control and Prevention: Prevention and treatment of tuberculosis among patients infected with human immunodeficiency virus: Principles of therapy and revised recommendations. MMWR 47(20):1-58, 1998.
12. Wallace RJ, Glassroth J, Griffith DE, et al: Diagnosis and treatment of disease caused by non-tuberculous mycobacteria. Am J Respir Crit Care Med 156:S1-S25, 1997.
13. The National Institutes of Health-University of California Expert Panel for Corticosteroids as Adjunctive Therapy for Pneumocystis Pneumonia. Consensus statement on the use of corticosteroids as adjunctive therapy for Pneumocystis pneumonia in the acquired immunodeficiency syndrome. N Engl J Med 323: 1500-1504, 1990.
14. USPHS/IDSA: 1999 USPHS/IDSA guidelines for the prevention of opportunistic infections in persons infected with human immunodeficiency virus. U.S. Public Health Service (USPHS) and Infectious Diseases Society of America (IDSA). MMWR Morb Mortal Wkly Rep 48(10):1-59, 61-66, 1999
15. Mylonakis E, Barlam TF, Flanigan T, et al: Pulmonary aspergillosis and invasive disease in AIDS: Review of 342 cases. Chest 114:251-262, 1998.
16. Duong TA: Infection due to Penicillium marneffei, an emerging pathogen: Review of 155 reported cases. Clin Infect Dis 23:125-130, 1996.
17. Sirisanthana T, Suppratpinyo K, Perriens J, et al: Amphotericin B and itraconazole for treatment of disseminated Penicillium marneffei infection in human immunodeficiency virus-infected patients. Clin Infect Dis 26:1107-1110, 1998.
18. Supparatpinyo K, Perriens J, Nelson KE, et al: A controlled trial of itraconazole to prevent relapse of Penicillium marneffei infection in patients infected with the human immunodeficiency virus. N Engl J Med 339:1739-1743, 1998.
19. Stevens DA: Coccidioidomycosis. N Engl J Med 332:1077-1082, 1995.
20. Pappas PG, Pottage JC, Powderly WG, et al: Blastomycosis in patients with the acquired immunodeficiency syndrome. Ann Int Med 116:847-853, 1992.
21. Rodriguez-Barradas MC, Stool E, Musher D: Diagnosing and treating cytomegalovirus pneumonia in patients with AIDS. Clin Infect Dis 23:76-81, 1996.
22. Pomeroy C, Filice GA: Pulmonary toxoplasmosis: A review. Clin Infect Dis 14:863-870, 1992.
23. Gunnarsson G, Hurlbut D, DeGirolami PC, et al: Multiorgan microsporidiosis: Report of 5 cases and review. Clin Infect Dis 21:37-44, 1995.
24. White DA: Pulmonary complications of HIV-associated malignancies. Clin Chest Med 17:755-761, 1996.
25. Kaplan LD, Straus DJ, Testa MA, et al: Low-dose compared with standard-dose M-BACOD chemotherapy for non-Hodgkin’s lymphoma associated with human immunodeficiency virus infection. National Institute of Allergy and Infectious Diseases AIDS Clinical Trials Group. N Engl J Med 336:1641-1648, 1997.
26. Parker MS, Leveno DM, Campbell TJ, et al: AIDS related bronchogenic carcinoma: Fact or fiction? Chest 113:154-161, 1998.
27. O'Donnell CR, Bader MB, Zibrak JD, et al: Abnormal airway function in individuals with acquired immunodeficiency syndrome. Chest 94:945-948,1988.
28. Pellicelli AM, Barbaro G, Palmieri F, et al: Primary pulmonary hypertension in HIV patients: a systematic review. Angiology 51:31-41, 2001.
Corresponding Author: Askold D. Mosijczuk, MD: DEPT. OF PEDIATRICS, PEDIATRIC HEMATOLOGY-ONCOLOGY SVC BLDG 1, WALTER REED ARMY MEDICAL CENTER, 6900 GEORGIA AVE NW, WASHINGTON, DC 20307-5001, Email: ASKOLD.MOSIJCZUK@NA.AMEDD.ARMY.MIL
Примітка: Автор: д-р Трувор Кузьмович - Лікар відділу первинної медичної опіки та легеневих хвороб Медичного центру для ветеранів у Вашингтоні, ад’юнкт-професор медицини, клінічний ад’юнкт-професор медичного центру університету Джорджа Вашингтона, E-mail: truvor.kuzmowych@med.va.gov"
|
| |
Середній рейтинг: 3
Відповідей: 2
|
|
|
Вибачте, але коментарів до цієї публікації немає. |
|
|
|
